02.02.1983 – 05.04.2022
Iнвіктус є своєрідною спілкою, завдяки якій наші межі розширюються. Ми всі з різних міст, а будучи разом на тренуваннях та змаганнях, маємо можливість спілкуватись та адаптовуватись. Таке середовище дуже важливе для соціалізації та адаптації.
«Зараз будемо боротися з вітром», — говорить Дмитро Сидорук. Він прикручує приціл до лука, стабілізатор, який стабілізує вібрації, вдягає спеціальний нагрудник, захисні спорядження, натягує тятиву, вирівнює плечі… і стріла летить у ціль.
Це у 2017 році Дмитро Сидорук стане срібним призером «Ігор Нескорених», а до цього одним з перших піде воювати у 2014 році. «У мене був вибір — або дослужувати в частині, або поїхати в АТО», — розповідав Дмитро.
Він народився 2 лютого 1983 року у Львові. Закінчив Львівське училище фізичної культури і у 2001 році став найсильнішим у світі серед спортсменів, яким не минуло 19 років.
Та у 2014 році, з початком російської військової агресії, хлопець зі Львова сказав матері, що служив в українській армії, давав присягу Україні і піде за неї воювати. Разом із 24 окремою механізованою бригадою Дмитро опинився на Луганщині.
Протягом літа російські регулярні війська рівняли Луганський аеропорт з землею, закидаючи його територію артилерійськими снарядами. Оборону летовища разом із побратимами тримав і Дмитро Сидорук. У ніч на 1 вересня 2014 року українські захисники вийшли з руїн аеропорту, після 146 днів його оборони. Саме цього дня у боях за Луганський аеропорт Дмитро отримав складне поранення — розірвані ноги, рука, пробита легеня, майже всі осколки пройшли наскрізь його тіло. Чоловік розумів, що відбувся вибух, але незрозуміло що саме прилетіло і звідки. Попри свої поранення, намагався допомогти побратимам.
А далі 10 днів реанімації, місяць лікування. Та через шість місяців, після реабілітації, Дмитро повернувся в АТО. «Він навіть ще добре не ходив. Сказав: “Не переживай, мама, я сидітиму на складі”, але він знову був в гарячій точці», — розповідала його мама Інга Сидорук.
«Стрільба з лука — це було його життя», — додає мати Дмитра.
У 2016 році Дмитро довідався про Invictus Games, вирішив випробувати свої сили. У 2017 році, коли Україна вперше взяла участь у «Іграх Нескорених» в Торонто, Дмитро був тим учасником збірної, який привіз додому срібну медаль. Коли команда повернулася додому, Дмитра обрали координатором учасників з Львівської області на Invictus Games. Йому подобалося ветеранське середовище, яке хотіло розвивати себе у спорті. Дмитро був тренером збірної Invictus Games 2020 та Warrior Games 2022 зі стрільби із лука, суддею відборів та національних змагань, засновником ГО «Спортивна асоціація ветеранів війни «Незламні» на Львівщині.
Дмитро тренував ветеранів, організовував системно змагання і постійно удосконалював навички адаптивного спорту. Саме він зробив перший в Україні засіб для стрільби з лука зубами для тих, хто втратив на війні руку чи обидві руки. Майстер спорту міжнародного класу зі стрільби з лука, чемпіон світу серед юніорів, працював тренером у Львівській дитячо-юнацькій спортивній школі «Здоров’я». «Я на тренуваннях відволікаюся від думок, які мені заважають», — говорив Дмитро і додавав: «Чим сильніший суперник, тим цікавіше. Суперники тільки надихають».
У 2022 році у ролі тренера Сидорук мав поїхати на «Ігри Нескорених» до Гааги. Це ті Ігри, які перенеслися з 2020 року через коронавірус і карантин. Але у 2022 році росіяни напали на Україну з повномасштабною війною. І Дмитро повернувся на службу в ЗСУ, до лав рідної 24-ї бригади. І знову на Луганщину.
На початку квітня Дмитро отримав контузію, а через кілька днів знову повернувся до побратимів. 5 квітня під Попасною внаслідок бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу росіян, Дмитро Сидорук загинув.
У пам’ять про героя команду на змаганнях супроводжував його портрет. А друзі вибороли на його честь «срібло».А ще тепер комплексна обласна дитячо-юнацька спортивна школа, яка раніше називалася «Здоров’я», має ім‘я загиблого воїна Дмитра Сидорука.