29.01.1997 – 23.09.2024
Добровольцем Геннадій Керничний приєднався до лав ЗСУ наприкінці 2014 року. Пройшов бої у Дебальцевому, Мар’янці, Зайцевому, Щасті.
«Генка ніколи не сказав “ні”. Навпаки, сам ініціював якісь дії. Одного разу після подавлення вогнем ми вирішили подивитися, чи вдало. Між позиціями – до 200 метрів. Вже вийшли, але раптово почалася стрільба. Гена дав відсіч, і ми змогли відійти», – розповідав його побратим про події 2019 року біля Голубівського, що між Кримським та Попасною, в інтервʼю «Новинарні».
Навесні 2019 року Геннадій отримав складне поранення — воїну довелося ампутувати частину правої ноги.
Він пройшов реабілітацію, став на протез і повернувся у стрій. Працювати з кулеметом було вже важко, тож почав вивчати снайперську справу. Паралельно вступив до Кам’янець-Подільського аграрного університету на факультет агрономії. У 2021 році Геннадій пройшов спецкурс і став старшим інструктором групи інструкторів центру ССО.
За кілька місяців до повномасштабної війни, після років інструкторства, Керничний звільнився. Але вже 24 лютого 2022 року знову став у стрій. Під час повномасштабного вторгнення брав участь у боях на Київщині, зокрема в Ірпені та неподалік Макарова. Далі захищав Харківщину і Донеччину. У Бахмуті воював упродовж десяти місяців. У ході виконання завдань особисто організовував розвідувальні операції та здійснював розвідку вихідних районів і маршрутів руху військ.
«Гена щирий, справжній, без фальші. У нього немає другого дна. Це людина, яка має совість, честь, цінності і вміє цінувати. Якщо він сказав, то зробить», — говорить його друг Максим Єрмохін, учасник збірної Ігор Нескорених 2020. За його словами, «Вікінг» — це позивний Геннадія — усього себе віддавав побратимам і друзям. Його не лякала небезпека, коли потрібно було витягнути пораненого чи прикрити когось. А ще він завжди прагнув бути кращим у всьому.
Вперше на Ігри Нескорених він потрапив у 2019 році — приїхав зі шпиталю, де саме ще лікувався, підтримати побратимів. Це були умовні відбіркові змагання, куди міг зареєструватися кожен військовослужбовець, спробувати себе у різних видах спорту і вже після цього подаватися на Національний відбір.
«Гена приїхав до нас з Ірпінського шпиталю ще без протеза. Вони з хлопцями приїхали просто подивитися, а він також підтримував Макса Єрмохіна, з яким товаришував. Гена був досить спортивним, обирав види спорту, багато з усіма комунікував», — розповідає Марина Соколова, яка працювала у проєкті.
Вона згадує, що тоді Геннадій прийшов у білій сорочці та білих кросівках: «Він завжди був охайний, мав бути кращим у всьому». І вирішив спробувати себе у паверліфтингу. «Лягає він у цій білій сорочці для жиму лежачи і без розминки та тренувань, на лєгкє витискає 10 разів 100 кілограмів. Мені здається, що в нього навіть не збилося жодного разу дихання», — розповідає Марина.
На відбір до Warrior Games у 2021 році Геннадій також зареєструвався і збирався проходити відбір, але знову на заваді стало здоров’я — після чергової операції він не зміг одягнути протез, тож приїхав лише підтримати друзів.
У 2020 році він здобув перше місце на інших змаганнях — «Іграх Героїв» — у Харкові. У 2023-му повторив цей результат у Львові на «Іграх Нескорених», куди приїхав з Бахмута — у час найбільших боїв за місто. Без підготовки, без тренувань — він підходив до кожного виду спорту як до найважливішої справи у житті. За годину після завершення церемонії закриття Геннадій уже був на вокзалі — у Бахмуті його чекали побратими.
«Він приїхав на змагання без підготовки, але виступав так, наче востаннє. Одним із видів спорту, які він обрав, було веслування на тренажері. Він гріб так, що всі дивувалися і казали, що він — машина», — пригадує Марина.
Окрім армії і спорту, його великою любов’ю були сади. Родом із Вінниччини, він завів пасіку і засадив п’ять гектарів саду яблунями, грушами, черешнями, малиною і полуницею. Друзі називали цей сад його місцем сили — простором, де можна було відновитися після боїв. Але навіть там він не думав про завершення служби. Близькі згадують: «Він не міг жити без служби. Це було його життя».
«Він завжди хотів здаватися дорослішим і серйознішим. Хоча в нашій компанії був, напевно, наймолодшим, — говорить Марина Соколова. — Він воював, розвивав власну справу, думав про бізнес, але водночас міг витворити якусь дивну історію, яку потім зі сміхом розповідав».
Геннадій завжди був про результат і був дуже вдячний — він дякував лікарям, реабілітологам. Досить обережно підпускав до себе людей, але з тими, кого обрав, був щирим і відвертим. «Гена ніколи нікого не засуджував, зважав лише на свої дії. Ніколи не виправдовувався і не чекав, що хтось виправдовуватиметься перед ним», — пригадує Марина Соколова.
27-річний сержант Геннадій Керничний на псевдо «Вікінг» загинув 23 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Він отримав смертельні поранення внаслідок ворожого влучання FPV-дрона.
«Мій син – мій Герой. Я дуже пишався, пишаюсь і буду пишатись своїм сином. Він для мене був прикладом героїзму, мужності, чесності, вірності, звитяги», – сказав Руслан Керничний.
Геннадій — воїн до останньої краплі крові. Людина глибоких цінностей і беззаперечної жертовності, для якого дійсно була і є «Україна понад усе». Після нього залишився сад — і приклад того, як навіть після втрати можна повернутися у стрій.