02.12.1971 – 11.05.2023
Ігри Нескорених» — щасливий квиток у світ здоров’я та спорту. Це світ, де загартовується воля, яка сильніша за тіло. І його межі поза уявою, поза всім можливим. Тому що ми робимо неможливе!
Кремезний чоловік вмостився на ручному велосипеді, йому на спину булавками чіпляють прапор 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, «Миколаїв рулить!» — кричить він і рушає». Олег Кравець приїхав до Львова просто з фронту, щоб взяти участь у відборі до збірної «Ігор Нескорених».
«Насипаємо під Бахмутом тим уродам по повній програмі. Мене сюди відпустив прекрасний колектив хлопців. Як кажуть — котиків». Олег впевнено долає дистанцію в 1800 метрів і присвячує цей заїзд полеглим побратимам з Миколаєва — Дмитру Олійнику і Володимиру Мотельчуку.
Олег Кравець народився на Вінниччині 2 грудня 1971 року, але певний час працював у Львові. Згодом пішов до армії, служив у ракетних військах. Там йому запропонували стати спецпризначенцем. Спочатку погодився, але військова служба в радянській армії вже тоді була йому не до душі, тому невдовзі звільнився і пішов далі вчитися.
У 2014 році, коли росіяни посунули на Україну, пішов воювати. У 2014 – 2015 роках він захищав Україну на сході в складі 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Тримали лінію фронту від «Спартака» (це район Донецького аеропорту) до Волновахи.
«Я чоловік, який має захищати свою землю від будь-якого вторгнення, від будь-яких окупантів. Це моя мотивація йти на війну», — пояснював Олег і додавав, що падати духом йому не дає любов до України.
Під час одного виходу, Олег натрапив на розтяжку. Він втратив одну ногу і дістав тяжке поранення другої. Також мав осколки у шийному хребці.
«Я не хотів, щоб мені ампутували ногу, не хотів жити калікою. Але ми якось об’єдналися, організувалися у велику спілку “Асоціація учасників та інвалідів АТО”. Ми займаємося спортом, дуже активні, беремо участь у спортивних змаганнях. Ми з усієї України з’їхалися на «Ігри Нескорених» — це прекрасні змагання. Дивишся, а всі обличчя навколо знайомі. Ми нескорені, ми не здаємося, ми боремося далі», — згодом розповідатиме Олег в одному з інтерв’ю.
Олег Кравець неодноразово брав участь у змаганнях для ветеранів війни, які отримали травми і поранення. Він показував разючі результати і називав «Ігри Нескорених» — щасливим квитком у світ здоров’я та спорту.
Товариші розповідали, що Олег виділявся стриманістю і витримкою. Був дуже активний та відповідальний у ветеранському середовищі, а ще очолював Штаб опору затопленню «Бузького Гарду» в Миколаєві.
У 2021 році через будівництво на Ташлицькій ГАЕС могло відбутися підвищення рівня Олександрівського водосховища. Через це Гардовий острів, — місце пов’язане з епохою українського козацтва та прилеглі території національного парку опинилися б під водою.
На знак протесту троє військових — Олександр Терещенко, Олег Кравець та Олександр Кротик — тоді прикували себе ланцюгом до каменю на острові і провели акцію «Мене не вбив російський солдат, мене вбиває Енергоатом».
«Ми зустрілися з Олегом на Ширлані влітку 2014, на злагодженні 28-ї бригади. Згодом мене відрядили до 79-ки й наші бойові шляхи розійшлися, щоб назавжди переплестися на “гражданці”. Він втратив ногу, я руки… “З нас би двох одного нормального зробити…” — жартував я, а він реготав, примружуючи очі так, як може лише він. Потім ми прив’язували себе ланцюгами до скель Гардового острову, аби запобігти його затопленню і не допускали жодної думки про можливість відступу… “Кара” був тим, з ким я без роздумів пішов би під бурхливі води Бугу й спустився в пекло, аби розібратися з дідьком», — написав у Фейсбуці ветеран російсько-української війни Олександр Терещенко.
В інтерв’ю проєкту Ukrainian People’s Youth NGO Олег розповідав: «Я служив в радянській армії, у 22 бригаді. Від своїх знайомих чітко знав, що бригада, у якій я служив, захоплювала мою рідну землю. Виходить, ті сопляки, який вчив я, захоплювали мою рідну Україну».
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Олег Кравець повернувся на службу у рідну бригаду. В кінці квітня 2023 року він приїжджав на національні змагання у Львові з-під Бахмута, а 11 травня загинув.
Всі, хто його знав, захоплювалися Олегом не лише як другом і воїном, а ще й як людиною, яка прагнула зробити Україну кращою.