23.06.1986 – 18.03.2023
Не потрібно сидіти вдома. Повірте в себе та почніть займатись спортом.
Стріла за стрілою летять майже в «десяточку», за спиною лук, який тепер не просто спортивний інвентар, а своєрідна медитація. Головне — відчувати його, правильно підіймати плече, навіть якщо боляче після травм і поранень, і випускати стріли у мішень.
Колишній спортсмен Тарас Коваль займався штовханням ядра. Але для участі у «Іграх Нескорених» перекваліфікувався на стрільбу з лука. Після поранення і повернення до спорту наголошував для таких самих поранених військових: «Не треба боятися. Потрібно розуміти, що життя продовжується. І це перші кроки. А далі життя».
Тарас Коваль, народився 23 червня 1986 року на Дніпропетровщині, але довго мешкав в Одесі.
Він служив у тоді ще 25 окремій аеромобільній бригаді. Тепер вона називається 25-та окрема повітрянодесантна бригада. Разом із підрозділом Тарас брав участь в боях за Луганський аеропорт, де потрапив під мінометний обстріл і отримав поранення.
«Після повернення з Луганського аеропорту, напевно, місяці два я не міг згадати, що таке нормальний сон. Коли ти постійно з хлопцями в бою, а потім приїжджаєш до мирних міст, вони здаються дикими», – розповідав Тарас в інтерв’ю для DumskayaTV, але він був переконаним, що не дозволить травмі вплинути на своє життя.
Він зізнавався, що йому допомогли вийти із такого стану постійні волонтерські справи. Тарас очолював громадську організацію «Одеська обласна організація осіб з інвалідністю і учасників бойових дій». І допомога пораненим побратимам мотивувала його та надавали сил.
«Коли ти працюєш головою і вирішуєш багато справ, — це допомагає відходити від спогадів та флешбеків», – говорив Тарас.
У 2017 році Тарас Коваль спробував себе, як колишній спортсмен, у «Силі Нації» – ветеранських змаганнях, які тоді проходили в Одесі, у штовханні ядра. А потім, через травму плеча, йому порадили займатися стрільбою з лука. Зізнавався, що лук навчив його концентрації ваги і слугував певною медитацією. Знайомі говорили, що він трудяга, який мріє досягти високих результатів у спорті зі стрільби з лука. Спортсмен став членом збірної команди Одеського РЦ «Інваспорт» зі стрільби з лука. Був постійним учасником «Ігор Нескорених» починаючи з 2018 року. Завжди дуже цілеспрямований, прагнув щонайбільше побратимів залучити до спорту.
«Я трохи покопирсався в історії і знайшов, що у древні часи лук використовувався, як методі реабілітації для воїнів», – це його надихало. Він розумів і бачив необхідність підтримувати поранених військових. Відзначав, що дуже допоміжним, особливо ветеранам з ампутаціями, є участь «Іграх Нескорених».
«Небайдужий, щирий, відкритий, відвертий! Людина яка завжди переживала за справу і за всіх, хто поруч! Навіть не дивлячись на інвалідність, яку отримав захищаючи Луганський аеропорт під час АТО, маючи серйозні проблеми здоров’я, вже зараз, продовжував захищати рідну Одесу, постійно надавав допомогу побратимам на фронт», – писали про Тараса в Національній асамблеї людей з інвалідністю України.
Восени 2022 року, вже коли вирувала повномасштабна війна, Тарас приїхав на збір Національної Асамблеї людей з інвалідністю України та привіз понад 20 кг печива, цукерок, чаю і кави. Сказав, що це від командира та побратимів. Він ділився планами і показував фотографії своєї кішки, яка також досягала вершин, має чисельні міжнародні нагороди.
Тарас мріяв увійти до паралімпійської команди лучників і практично щоденно тренувався для покращення спортивних результатів. Особливо радів, що може це роботи в Західному спортивно-реабілітаційному центрі НКСІУ. Мріяв привезти в Центр своїх друзів-ветеранів.
Реабілітація воїнів і розвиток спорту у ветеранському середовищі – місія, яку обрав для себе Тарас Коваль. Він завжди говорив: «Повір у себе. Візьми себе в руки і почни займатися спортом».
18 березня 2023 року серце Тараса зупинилося.
«Пам’ятаємо його як щедру людину. В нього була мрія – працювати в державному органі влади в соціальній сфері і навіть вже знайшов собі робоче місце. Поступив в Академію і вірив на краще…» – говорять про Тараса знайомі.