01.01.1997 – 13.10.2022
Мені шансів на життя не давали, лікарі казали 1 %. Цінність життя тепер для мене полягає у вдячності людям, які рятували мене після поранення.
Ззовні це ніби підвальне приміщення, але правильно воно називається — клуб стрільби з лука «Луцькі соколи». Стріли, луки, місце для розминки, місце для стрільби по мішенях. Цей клуб у 2019 році заснувала українська ветеранка Майя Москвич. У березні 2018 року вона взяла участь у відборі до складу збірної команди України «Ігор Нескорених», стала членом Національної збірної команди України. Майя представляла Україну в категорії «стрільба з лука». На змаганнях «Ігри Нескорених» в Сіднеї ветеранка виборола одразу дві золоті нагороди — перша у командній стрільбі з лука разом з Андрієм Усачем та Сергієм Шимчаком. Другу золоту нагороду Майя здобула в індивідуальній стрільбі з лука серед жінок. По поверненню додому дівчина загорілася бажанням розвивати стрільбу з лука в рідному місті.
Якось Майї зателефонував Володимир Нерода, хлопець цікавився стрільбою з лука. Йому потрібна була реабілітація після складного поранення, отриманого на війні. Відтак, він став частиною «Луцьких соколів». Від села Мощаниця до Луцька добирався 40 хвилин, але це небагато для того, що любиш.
Володимир Нерода народився 1 січня 1997 року у Башликах на Волині. Жив у селі Мощаниця та місті Луцьку. Здобув фах маляра-штукатура в Оваднівському професійно-технічному ліцеї. Працював різноробом на «Укрпошті».
У 19 років пішов на фронт. Служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Великого. Понад 10 місяців пробув поблизу міста Щастя на Луганщині. Мріяв стати офіцером.
У 2018 році поблизу Попасної Володя отримав мінно-вибухове поранення.
«Казали лікарі, що народився в сорочці. Розказувала мама, що лікарі не давали шансів на життя. Ну, 1% давали. По документах, переніс 26 операцій», — розповідав Володимир в одному з інтерв’ю.
Він пережив складну реабілітацію. Було важко фізично і психологічно. Постійно снилася війна, тягнуло назад до хлопців.
Про те, як Володю привезли до київського воєнного госпіталю, писала волонтерка, операційна менеджерка по роботі з командою «Ігор Нескорених» Марина Соколова: «…Його, пораненого, привезли до нас в київський шпиталь у той день, коли був відбір на «Ігри Нескорених» у Сідней у 2018 році. Знайома приїхала зі шпиталю на стадіон зі словами: “Такого важкого хлопчину привезли, лікарі переживають, виживе чи ні. Не дають ніяких прогнозів”. Він вижив. Годували його всім шпиталем, як малу дитину: хтось вмовляв, хтось сварив, а він не хотів ніяк. Знову всім шпиталем відправляли Вову на лікування в Німеччину, а він ледь не плакав, бо “там же вас не буде!”. Знову сварили, коли почав проситися назад в Україну і ще не долікувався. Вова був дитиною всім нам. Його можна було сварити рівно до того, як він починав усміхатися. А усміхався він майже завжди, коли нас бачив…»
Стрільбою з лука Володя почав займатися у 2020 році. В контексті спортивної реабілітації на базі клубу «Луцькі соколи» він готувався до «Ігор Нескорених» та Warrior Games.
«Володя мав важкі поранення і стрільба йому давалась не легко, однак він не здавався і кожних змагань виступав краще ніж минулих. Був учасником першого Кубку серед Ветеранів АТО у Львові. Один з перших хто купив собі власний лук. Мріяв потрапити в збірну «Ігор Нескорених». Активний член нашого клубу. Він допомагав проводити змагання, організовувати, фінансово підтримував наш клуб», — розповідали про Володю його друзі по лучному клубу.
Наприкінці того ж року вперше спробував себе у адаптивних видах спорту на віртуальних змаганнях Unconquered 2.0, згодом у відборі до збірної з Warrior Games, «Ігри Нескорених: Черкаси» та «Ігри Нескорених: Кривий Ріг». Він посів перше місце в категорії «Початківці» в онлайн змаганнях «Ігри Нескорених 2.0». А восени подолав 42 км на Лондонському марафоні.
14 травня 2021 року Вова приїхав на відбір у команду на Warrior Games. «На реєстрації, за день до змагань, він обіймав, показував своє друге підборіддя і сміявся, що нарешті відгодувався. В день змагань переживав, що я працюватиму і не побачу, як він влучає у мішені на стрільбі з лука. Я таки працювала і багато чого пропустила, але на його вистріли встигла. Неймовірна щира й дитяча радість, коли взяв медаль з баскетболу на візках», — писала про Володимира Марина Соколова.
Володя заочно навчався на юриста у Луцьку. Але з початку широкомасштабної російської агресії Володимир Нерода повернувся до війська, входив до складу мобільної групи з охорони важливих державних об’єктів.
«Він один із перших прийшов в тероборону і відразу заступив на чергування. 25 лютого отримав зброю і ніс чергування з охорони обласної лікарні й Луцького пологового будинку. Щодня й щоночі протягом двох тижнів він був на службі», – розповідав побратим Ярослав Мудрик.
13 жовтня 2022 року на сході, поблизу Соледару, отримав несумісне з життям поранення. Зі слів побратимів, Володя витягував пораненого товариша, але загинув сам. Йому назавжди 25 років.
«Я б йому дозволив закривати свою спину. Коли так кажуть про людину – це найвищий ступінь довіри серед військових», – сказав один з побратимів.
«Він був дуже активним Соколом нашого клубу. Купив лук, їздив на змагання, помагав, підтримував фінансово. Десь брав гроші в спонсорів і просто приносив в клуб і ми за них купували пір’я і стріли для дітей. Я жартувала що він один із спонсорів «Луцьких Соколів». Він був частиною клубу і нашої лучної сім’ї», — написала Майя Москвич після новини про його загибель.
Володимир Нерода — воїн, який пішов захищати країну ще в 2014 році. Мріяв про час, коли зможе жити мирним життям, будував плани на майбутнє. Знайомі говорять, що завжди пам’ятатимуть і згадуватимуть як надійного, порядного і чесного. Готового допомогти, підтримати, підставити дружнє плече