Вʼячеслав Кайстро захоплюється фотографуванням птахів. Про пернатих може розповісти все: від назви і забарвлення до того, скільки часу потрібно стежити, щоб зробити фото. Спорт дає йому змогу перезавантажитися і не думати лише про війну. А ще — нові виклики.
Про себе. Я емоційний і дуже відкритий. Легко знаходжу з усіма спільну мову, сходжуся з людьми.
Коли мені вже було за 40 років, почав займатися тенісом. Захопився. Також плаванням займався. Після одного випадку в родині, вчився плавати з тренером, поки не навчився пливти трьома різними способами.
У людини є справа, якою вона заробляє гроші, і справа, яка подобається. Гроші я заробляв тим, що разом з бригадою ми робили внутрішній ремонт. Ексклюзивний, дуже дорогий. Зараз ця справа мені абсолютно нецікава. Не уявляю, що повернуся у будівництво.
А для себе займався фотографією. Весь вільний час витрачав на те, що їздив по різних локаціях, по заповідниках, болотах, лиманах. У місті не сидів. Мене цікавить тема природи, довкілля. Свої світлини я давав у різні журнали чи для книг. Та цією справою на життя не заробиш.
Про захоплення. Більшість людей дивляться під ноги, я дивлюся постійно в небо — раптом птах якийсь цікавий трапиться. Мене насправді цікавить все, що літає — птахи, метелики, все, що повзає, і мишки різні. Природа цікава. Я провів дитинство з батьками в Якутії. Там північ, тайга. У нас був човен, ми по півтора місяця з батьком жили в тайзі.
По закінченню школи хотів бути іхтіологом. Батьки не схвалили, бо вважали, що треба закінчити будівельний чи металургійний інститут. Потім хотів бути єгерем чи орнітологом.
Птахи мені подобалися завжди. Щоправда, раніше займався фотографуванням тільки хижих птахів. Вважав певний час, що знаю багато саме про хижаків, а горобці, до прикладу, не цікавили зовсім. Але розвивався, і коли почав розрізняти польових горобців від домових, ворон від граків, так і інтерес зростав.
Фотографії я роблю з художнім акцентом. Раніше ще й оповідання писав. А ще існує таке поняття, як birdwatching – це спостереження за птахами. В усій Європі це дуже розповсюджене явище, коли люди просто збираються з біноклями і ходять спостерігати за птахами. Вони не заморочуючись щодо якості світлини. Для них має значення, — побачити і зафіксувати цього птаха.
Є такі птахи, за якими я їздив по 10 років. Але для цього потрібно знати все: локацію, де цей птах буває, що він їсть, як він спить, з ким він дружить, коли він прилітає, коли відлітає, де його можна побачити, чи можна взагалі туди заїхати… А якщо туди заїхати не можна, то з ким треба познайомитися, щоб заїхати. А якщо заїдеш, як звідти виїхати….
І потім лежиш у своїй засідці, і ніхто не прилітає. З усіх боків по тобі комахи лазять, а ти поворухнутися не можеш. Тому що, у птаха зовсім інший зір. Птах бачить через воду, через кущі. Виходять пухівки на берег, а ти пробуєш через вісім годин спостереження ледь-ледь занімілій руці змінити положення, і тільки раз — пррр — полетіли.
Поки лежиш у воді чи в піску, по тобі повзають комахи, сонце пече, а ти чекаєш, щоб сфотографувати птаха, клянеш все на світі. Але коли фото виходить, це відчуття можна назвати фотографічним оргазмом.
Я весь час шкодував, що не палю, в ці довгі очікування. Добре, моєму товаришу Віті — запалив цигарку і вже наче й справу робить.
Зовсім інший рівень — знімати хижих птахів. Вони дуже обережні. Маю серію фотографій з орланами. Я їх взимку знімав. А облаштувати місце, звідки їх знімати, треба вночі. Проте, навколо орланів завжди є круки. І якщо хоч один з них побачить, що ти облаштовуєш собі місце, він літатиме над тобою і кричатиме безперервно.
Загалом, поведінка птахів у нас та в світі різниться. В іншій країні птах дозволить підійти до себе, а в нас він зовсім до себе не підпустить. У нас на поведінку птахів впливають і дії браконьєрів, і бойові дії…
Про кілька днів до війни. За 10 днів до початку повномасштабної війни я прийшов до військкомату. З 2014 року я волонтерив, постійно був у воєнних новинах, переймався, допомагав.
Коли росіяни почали стягувати банки крові, я зрозумів, що буде велика війна. Звісно, можна підтягнути до кордону кілька бригад, щоб створити напруження, але коли підтягнули медицину — це означало, що вони готуються до чогось серйозного.
У військкоматі сказав, що треба хоча б пригадати, як тримати автомат у руках. Пройшов медкомісію. А 24 лютого приїхав в обід, та не встиг — мій підрозділ поїхав ще зранку. Я чекав кілька діб, а потім пішов до нашої тероборони.
Про війну. Спершу я був у снайперах — кулеметником. Мій цивільний досвід маскування перед птахами трошки згодився і на війні. Кілька разів показував хлопцям секрети маскування на місцевості, використовуючи те, що є навколо — траву, гілки, сіно. Потім наш підрозділ кинули на посилення у розвідку. І почалося найцікавіше. Ми посадками вшістьох заходили на позиції, одна з них називалася “Паляниця” – туди летіло все, що могло, ми її мали тримати. Там дуже жорстко було.
Хоча, загалом мені це все подобалося. Мені навіть дивно було, коли усвідомив це. Я повністю перетворився на військового.
Про отримання поранення. Ми рік були на “нулі”, я багато разів ходив у виходи. Того разу наші війська вибили росіян з посадки, ми ходили на зачистку і мали там тримати оборону. Там все перемішане з землею. Багато наших загинуло.
Як командир взводу я міг туди не йти, але завжди ходив зі своїми хлопцями. Бо не знав би як дивитися людям в очі — ми в одному бліндажі жили, все ділили між собою — як вони б пішли, а я ні?
За два тижні до виходу, я сам все спланував, розставив людей. Вже тоді знав, що щось трапиться. І чим ближче підходило моє чергування, тим більше впевненості в цьому зʼявлялося. Є такі випадки, коли хлопці відчували власну загибель. Я відчував щось лихе.
Ми заходили четвірками. Процес заходу в ті окопи називався у нас “ковзанка”. Одна четвірка з одного боку заходила, інша — з іншого.
Багато факторів трапилося таких, які насторожували. Хоча я не дуже вірю в забобони. Шляхом на “ковзанку” виявилося, що четвертого хлопця немає. Поки його чекали і ходили за ним, минуло кілька хвилин. Часом цього достатньо, щоб збилася операція. Ще один забув шолом — повертався за ним. Поки чекали, я повернув голову і побачив пугача. Його насправді дуже складно помітити, він Червонокнижний і їх в нас дуже мало. А тут сидів просто перед нами. Це був останній пазл, який склався. Зрозумів, що не до добра.
Я виходив з окопу, дивився в тепловізор. Кілька разів виходив. Якогось разу у сутінках вирішив трохи зміститися, щоб покращити кут огляду. Ще сам собі сказав: “А раптом міни? Та які міни!”. І в цей момент вибух.
Побачив як відлетів берць і подумав, що це якесь кіно, це не зі мною. Болі не відчував. Лише запах гару, крові.
Про прийняття травми. Коли ногу відірвало, в мене був такий настрій, що я думав — це пи***ць життю. Але коли мене привезли у шпиталь і я побачив хлопців з різними ампутаціями, різних частин тіла, сам собі сказав: “Чого ти скавчиш?”. До мене прийшло усвідомлення, що для мене все могло б бути гірше. Бо ми були в сірій зоні і могли б взагалі звідти не вийти. А хлопці мене півтора кілометра несли.
Десь я почув фразу: “Ти вже такий, як є. Іншого не буде. Треба себе таким сприймати. Життя продовжується”. Це вже трапилося, відтак, потрібно думати про майбутнє, про протезування й життя.
Підтримкою для мене були такі самі хлопці в палаті. Я морально був стійким.
Про зміни після війни. Не думаю, що мене змінила моя участь у війні. Я завжди ставлюся до людей так, як хотів би, щоб ставилися до мене. У мене такий життєвий принцип. Війна тільки загострила моменти, на які колись міг заплющити очі.
Для мене має значення, коли мене поважають мої хлопці. Також у мене загострилося відчуття призирства до людей, які не воюють за країну, які ховаються, або які живуть своє життя, поки на фронті воюють по два роки без виходів.
Я став емоційнішим і радикальнішим.
Про найбільше бажання. Найбільше мені хочеться, щоб закінчилася війна. Нашою перемогою. Бо в мене на зараз окупованих територіях у мене було багато локацій, де я знімав птахів.
Є такий китайський вислів: “Те, що трапилось один раз, може ніколи не повторитися. Те, що трапилось двічі, повторитися обов’язково третій раз”. Тобто, якщо ми зараз заморозимо лінію зіткнення, то росіяни обовʼязково наберуть сили і відновлять бойові дії.