Олексій Васильєв, поза військовою справою, — поліграфіст, який обожнює подорожі, грузинську кухню. А щастя отримує від онучки та дрібних кроків, які робить, щоб досягнути мети.
Про роботу: З 1994 року я працював в українському медіахолдингу. Газети: “Телетиждень”, “Комсомольська правда в Україні”, “Аргументи і факти в Україні”. Часом писав тексти, мав свою колонку в “Телетижні”. На радіо записував ролики, зокрема з “Танком на Майдані Конго” у Харкові, робив озвучку. Я був відповідальним секретарем, технічним директором і керував філіалом.
Потім працював в рекламному агентстві, повʼязаному з видавництвом. Згодом — головним редактором газети, поліграфістом. Я конструктор, дизайнер, інженер додрукарської підготовки.
Любив свою роботу за спілкування з людьми. Мені його ніколи не було забагато, весь час приваблювали нові люди, нові характери, нові бачення, нові скандали. Це неймовірна динаміка, яка ніколи не повторюється.
Про хобі: Але при цьому я — страшенний соціопат. Ми з дружиною завжди усамітнювалися в подорожах. Їздили в Крим. Ходили в походи з дітьми на кілька днів. З наметом на березі — купалися, відпочивали, їли кавун, варили борщ, підіймалися на вершини. Нас вважали шаленцями.
Якось нас затримали лісники, бо того року не пускали в гори. Хотіли оштрафувати, а потім запитали, чим в нас так смачно пахне. Не повірили, що ми борщ варимо. А в нас все по-справжньому: цибулька, морква, бурячок, курочка. Лісники казали, що таке роблять лише одесити. Решта туристів їсть страви швидкого приготування у походах.
А ще я любив займатися спортом з дружиною, вона в минулому спортсменка, легкоатлетка. Саме дружина навчила мене бігати. І завдяки цьому я врятував свою ногу від операції. Мав тяжкий компресійний перелом, і попри прогнози лікарів — просто “забігав” ногу.
Про місця сили: Я навчався у харківському політесі, і жив у Харкові близько восьми років. А коли запропонували очолити філіал газети в Одесі — погодився. Вже надто Одеса нагадувала ті місця, де я виріс. Моє дитинство пройшло в Грузії. У школі я знав грузинську мову, англійську. А моя бабуся знала пʼять мов, розуміла одинадцять.
Море в моєму житті відіграє значну роль. Хоча, “як справжній одесит, я ходжу купатися на Чорне море, лише раз на рік, коли приїжджають київські родичі”. Ми їздили купатися на Чорне море в Крим.
В мене є три улюблених міста в Україні: Київ, який я обожнюю, Харків та Одеса.
А місця сили, мабуть, там, де добре мені та моїй сім’ї. Таких місць дуже багато. Ми можемо знайти собі пригоди на пʼять днів в Мукачево, маленькому містечку, яке за день можна двічі обійти. У нас своя технологія — помічати дрібниці. Часом ми місцевим розповідаємо про їхні міста більше, ніж вони знають. Ми любимо спонтанність і визначаємо маршрути вже на місці, любимо спілкування з людьми. А ще, чомусь, люди, коли дізнаються, що ми з Одеси, намагаються нас пригостити всім найкращим.
Про себе: Є дві абсолютно різні людини — перед війною і після звільнення.
Наша війна — друга в моєму житті. Першу я побачив у 90-х роках. То був не грузинсько-абхазський конфлікт, як говорять, а грузинсько-абхазська війна. То була війна.
До участі у війні для мене, напевно, на першому місці була робота. Зараз я про це навіть шкодую. Сьогодні для мене головне — сімʼя. Діти і онучка. В мене навіть позивний “Дід”, бо у найперший вечір після вечері, побратим бачив, як мене розпирає гордість від того, що в мене є онучка, сказав: “Льоха, ти будеш Дідом, це не обговорюється”. На війні у кожному взводі було по “Дєду”, а я сказав, що буду саме “Дідом”.
В компанії я, напевно, більше мовчун, навіть серед друзів. Люблю слухати. Але іноді можу вставити щось, від чого всі попадають. Обожнюю гумор.
Люблю допомагати. Допомагав завжди і допомагатиму людям. Це дуже важливо. Ще зі студентських років на роботі я мав здатність бачити потенціал в людях і жодного разу не помилився. В діловому плані таке відчуття людей мене не підводило ніколи, в житті — траплялося. Я спочатку вірю людям. Для мене немає поганої людини. Треба щось надто екстраординарне, щось страшне, щоб людина мені не сподобалася з першого погляду, щоб я відмовився з нею спілкуватися взагалі. В моєму розумінні людина — завжди добра і всіх треба любити. Я й знайомих навчав любити оточуючих. Будеш любити всіх, і себе полюбиш.
Про війну: У 2014 році я стояв на блокпостах. З братами. Тоді ще не було слова “побратими”. Тоді трапилася історія, що гранату кинули на блокпост, були поранені, але мене це не зупинило. Я знав заради чого ми тримаємося.
24 лютого 2022 року ми прокинулися від вибуху, одразу знав, що це приліт ракети, а не якийсь побутовий вибух. Я й раніше відчував, що щось буде. Навчання, стягування військ — це не буває просто так, знаючи росіян. Крим, Луганськ, Донецьк — все свіже в памʼяті. Цей вибух міг означати лише одне…
Я спершу пішов у самооборону Одеси, 25 лютого — до військкомату. Не встиг на автобус до морської піхоти і, зрештою, опинився в ТРО. На той час Херсон вже був окупований, підходили до Миколаєва. І ми розуміли — якщо паде Миколаїв, Одеса буде наступною. Багато хто йшов з однією думкою: “Ми будемо воювати три дні, максимум тиждень. Та є два варіанти: або ми їх виб’ємо, або вони нас”. Для себе я чітко знав, за кого воюю.
Про реабілітацію і силу: Війна на мене дуже вплинула. Я став замкнений. Унаслідок контузії почав заїкатися, маю набуті хвороби, яких в роду ні в кого не було. З цією травмою не можу змиритися досі, психолог мене сварить, коли говорю, що “тяжко відчувати себе інвалідом”. Власне, тому і прийшов на проєкт Ігри Нескорених.
Для мене життєвонеобхідними були кінезотерапія, заняття спортом. Вперше взяв участь у ветеранських спортивних змаганнях у 50 років (зараз мені 51 рік) у Чернігові. Поїхав подивитися, поспілкуватися, а вийшло так, що чотири дні з побратимами мене просто повернули назад. Вони переконали мене, що маю взяти участь у веслуванні на тренажері. Я виборов друге місце.
В Ігри Нескорених я прийшов не заради поїздки в Канаду, а заради групової терапії. Мої неврологи, коли побачили мене після змагань у Чернігові, сказали: “Ходи в свій Ветеранс хаб (ветеранський простір в Одесі Veterans Hub Odesa), будь серед них, спілкуйся. Ти повернувся іншою людиною.