Передчуття великої війни
Я жив в Кривому Розі, щасливо, з дружиною та малою дитиною, якій у 2014 році було майже три роки. Працював адвокатом, мав свою юридичну компанію, а ще вів передачу на телебаченні у якій про складні юридичні речі намагався розповідати людською мовою.
Почалася війна, і оскільки я колишній військовослужбовець й офіцер прикордонних військ, – не сидів вдома. Щось заграло і я поїхав. Кудись.
Так сталося, у 2014-му, поки бігав, як волонтер, у мене загинула дружина. Я змушений був повернутися додому, тому що залишився сам з малою дитиною.
По-моєму, станом на 2019-й ми вже мали купу розвідувальних ознак того, що вторгнення росіян готується. Те, що війна не обмежиться Донбасом, було очевидно з 2014-го, але станом саме на 2019-й у мене склалося повне враження, що вторгнення буде ось-ось. У 2019-му році цих ознак було більше, ніж на 2014-ий.
Звісно, я відтягував момент повернення на службу. Але вже у 2019-му було настільки очевидно, що зараз щось почнеться, що сидіти вдома вже було, як кажуть у Кривому Розі: “Западло”.
Але потім сталися події в Нагірному Карабасі (росіяни пов’язані з Вірменією договором ОДКБ і не готові були воювати на два фронти), коронавірус, який, на мій погляд, сплутав абсолютно всі карти на світовому столі. Ну, звісно, крім тих, хто їх розкладав, але то явно не росіяни. І вони, на мою думку, просто змушені були відкласти план вторгнення.
Травма і реабілітація
Говорити про травмування, згадувати це – неприємно будь-кому. Коли я отримав травму, звичайно, надали першу допомогу. Мене доставили в шпиталь, там зробили рентген. В мене ж, на відміну від хлопців, які зазнали важких травмувань, всі кінцівки на місці.
На той момент у мене була гостра травма, наслідки якої було важко передбачити. Це була спинальна травма, але ходжу, це вже добре. А що не під себе, – взагалі чудово.
Найбільше мотивувало в період реабілітації розуміння того, що треба одужати, бо я один в дитини. Син мене підтримував, ганяв на тренування. Свого часу я вчив його плавати. Коли йому було три роки, якраз перед початком АТО, він навчився плавати, зробив мені подарунок. А потім, так вже сталося, що він мене заново вчив, тому що при моїй травмі, одне з показань реабілітації – плавання. І син помстився мені повної мірою, знущався наді мною тими самими фразами і так само як і я свого часу з нього. Не давав мені спуску жодного.
В плаванні мені найбільше за все подобається те, що воно проходить не в бліндажі, не в окопі, не в зруйнованому будинку. Під час плавання ніхто по мені не стріляє. Це чудовий спосіб поєднати корисне з приємним. Мені ж це необхідно для відновлення здоров’я, і воно не так боляче, як уколи. Коли поплаваю, значно менше приймаю ліків.
Висновки з війни
Один з висновків, які я зробив з війни – це те, що найкраще уникати війни. Найкраща війна – це та, якої не відбулося. Думаю, історія розставить все на свої місця, і колись будуть розсекречені архіви, і ми дізнаємося, чи могли уникнути цієї війни, чи могли обійтися меншими жертвами. Але на сьогодні все вказує на те, що від нас нічого не залежало, рішення було прийняте. Ми нічим не спровокували. Цю війну можна пояснити лише шизофренічним розладом окремих особистостей.
І ще один висновок з війни. Як говорить латинський вислів: “Бажаєш миру – готуйся до війни”. Якби ми були на той момент сильними, підготовленими до війни, і всіляко показували, що ми можемо дати відсіч, і ціна буде надвисокою, можливо її не сталося б.
Відверто, особисто я навіть не сподівався на такий хід війни, який маємо, і на початок повномасштабного вторгнення був готовий, в тому числі юридично до того, що я не повернувся. Я навіть не вірив, що через рік ми вийдемо на такі рубежі, і будемо ставити питання про повернення всіх територій, включно до кордонів 1991-го року. Особисто я на це навіть не розраховував. Іноді навіть не віриться, що ми маємо зараз такий результат і такий стан речей.
Для чого успішному юристу армія?
Я й сам про це неодноразово думав. Знайшов відповідь на це зі сфери психології. Я вперше побачив свого тата, моє перше усвідомлення, згадки про тата – коли він повернувся з Афганістану. До того я його просто не пам’ятаю. Я був маленький. Мабуть, це десь відклалося. І те, що прадідусь, дідусь воювали.
Коли почалася війна, я був кадровим військовим, навченим. Розумів, що мої дії можуть бути ефективними, ніж дії тих хлопців, яких просто забрали в армію без фахової підготовки.
Який найяскравіший спогад у вас з війни попередніх років?
Напевно кожен військовий, хто пройшов цей шлях, підтвердить – що це повне відчуття довіри, якого неможливо в житті відчути в будь-якому іншому колі, хіба що в родині. Коли ти не маєш жодних сумнівів, що навіть незнайомий чоловік, який поруч із тобою, віддасть своє життя за те, щоб прикрити у відповідний момент тебе. Те, що підкуповує, те, що тягне завжди назад. І, до речі, така обстановка відчувається й тут – на тренуваннях “Ігор Нескорених”. Ці хлопці навряд чи були знайомі між собою, але тут поводяться з першого дня, як родина, і все дуже добре.
Як ви самі собі пояснюєте війну в Україні?
Ми перероджуємось. Це фактично визвольне змагання. Це народження, переродження націй. Для нас ця війна має екзистенційний характер. Ми або встоїмо, і питання в яких кордонах насправді другорядне, залишимося як нація, або розчинимося і будемо знедержавлені, знищені. Бо росіяни неодноразово формулювали своє відношення до цієї війни.
Те саме із сусідами – всі маски зняті, всі зрозуміли, хто вони є. Я думаю, весь світ вже розуміє так само, що Карфаген має бути знищений, зруйнований. Вони теж зазнають таких докорінних змін, після яких попереднє існування їх буде неможливим.
Цивільним здається, що війна триває довго, як виглядає військовим?
Фізики довели, що час пливе абсолютно по-різному з різних боків дверей туалету. Цивільним здається, що це довго, нам здається, це миттю. Мушу закликати до терпіння, тому що це буде ще довше, як на мене. Допоки той самий Карфаген не буде зруйнований.
Чим хочете займатися після війни?
Повернуся до своєї улюбленої професії, у юриспруденцію. Мабуть, продовжу займатися журналістикою. Мені дуже подобалося брати якісь такі хитросплетені новинки законодавства, об які навіть досвідчені юристи ламають списи, і швидко-швидко перекладати їх на людську мову. Мені здавалось, це було потрібно і людям.
Чого хочеться особисто для себе?
Як і всім нормальним людям – щоб мама не хворіла і дитинка слухалася.
Для чого вам “Ігри Нескорених”?
Перше за все, це те саме неповторне відчуття братерського ліктя, відчуття цього чудового колективу. По-друге, це можливість підвищити свою фізичну форму. А по-третє, можливість просто поплавати, а не сидіти під Бахмутом, під Авдіївкою.
Відверто скажу, я був здивований, коли потрапив у збірну. Непогано проплив на відборі, але вважав, оскільки я чинний військовослужбовець, не потребую реабілітації так, як ті хлопці, які вже не служать.
Від змагань хочеться гідно представити нашу країну на міжнародному рівні, тому що це накладає відповідальність. Щоб потім не було соромно. І найголовніше, щоб потім не було прикро за те, що міг би і більше, міг би і краще, але десь не доробив.