Денис Смольніков, ветеран ЗСУ з Луганської області. Воював та рятував життя побратимів на посаді бойового медика з 2016 року. У червні 2022 року в районі Бахмута, Донецької області, в результаті артилерійського обстрілу під час
Валерій Одайник з Камʼянця-Подільського. На контрактну службу прийшов у 2021 році. Отримав поранення у січні 2023 року. Його автомобіль підірвався на ворожій протитанковій міні у Донецькій області. Поза війною Валерій — тренер-викладач Кам’янець-Подільського національного
Костянтин Копелюк з Волині. Отримав поранення і втратив частину стопи на Донеччині внаслідок артилерійського обстрілу у липні 2022 року. Має неконфліктний характер і вважає, що сварки можуть психологічно зламати людину. Обожнює поїздки в гори
Роман Полтавець, отримав поранення під час контрнаступу ЗСУ на його рідній Харківщині внаслідок ворожого обстрілу в червні 2022 року. До участі у війні грав у футбол і мініфутбол. Завжди підтримує і охоче приймає запрошення
Ілля Пилипенко, ветеран ЗСУ, родом з Вінниці. У вересні 2022 року, під час бойового завдання, танк Іллі підірвався на міні. Він прийшов до тями, коли все навколо палало. Попри опіки та відкритий перелом ноги,
Павло Коритнюк, отримав поранення у липні 2022 року внаслідок масованого артилерійського обстрілу РФ у Донецькій області, втратив ногу. Після поранення підкорював гірські стежки у Татрах, стрибав з парашутом. Зізнається, що до поранення цього не
Арсен Рябошапко з Кіровоградщини, навчався в Одесі. Мріяв бути футболістом. Закохався у спорт змалечку і любить його, майже в будь-якому проявленні й понині. З дитинства мріє представляти Україну на міжнародній спортивній арені та підіймати
Вʼячеслав Кайстро захоплюється фотографуванням птахів. Про пернатих може розповісти все: від назви і забарвлення до того, скільки часу потрібно стежити, щоб зробити фото. Спорт дає йому змогу перезавантажитися і не думати лише про війну.
Олексій Тюнін з Харківщини. З початком повномасштабної війни захищав рідну область. Згодом перейшов до 3-ї штурмової. Після війни Олексій — телеведучий, бажає розвиватися у напрямку стріму. Участю в Іграх Нескорених хоче довести, що втративши
Євген Тюрін родом з Донецька. До лав Національної гвардії України доєднався ще у 2017 році. Воював на сході, а після повномасштабного вторгнення – брав участь в обороні Києва. Євген зізнається, що його завжди захоплювала
Михайло Тарасенко втратив на війні ногу, проте, не бажання втілювати свої мрії. Відтак, на протезі піднявся на Говерлу. Вважає, що ветеранські спортивні проєкти задають правильний напрямок подальшого руху для адаптації у соціумі. Про себе.
Руслан Сергійчук багато років працює з ветеранами у рідному місті, адже знає і розуміє, чого потребують люди після повернення з війни. З дитинства захоплюється козацькими історіями. Громадська діяльність хоч і забирає багато сили, але
Олексій Притула, до участі у війні і після неї — лікар-ветеринар. Йому важливо, щоб суспільство розуміло, що роблять військові заради країни, та відповідно виховували дітей. Про себе. Більшість життя я прожив в Ізмаїлі. Але
Олександр Андрієнко, єдиний поліцейський у збірній. Родом з Авдіївки, чекає на звільнення міста. Поранення отримав у липні 2023 року у рідній області, внаслідок якого втратив ногу. Любить свою роботу і юридичний напрямок у ній.
Анатолій Бирко з Хмельницького, військовий з 2008 року. Впертий, завжди доводить справи до кінця. Бо якщо відмовиться чи кине напівшляху, сприймає це за власну слабкість. Про себе. Напевно мене так батьки виховали, що я
Андрій Бойчук, з позивним “Яструб”, до своєї служби ставиться, як до роботи. Він обрав армію ще задовго до початку війни. Після поранення прагне навчати людей вміти захистити себе — хоче навчити односельців стріляти. Про
Олександр Андрощук належить до футбольних фанатів, військовим себе не бачив, проте, пішов воювати у перші роки війни та під час повномасштабного вторгнення росіян. До повномасштабної війни багато подорожував, жив в екзотичних країнах, працює в
Сергій Храпко пішов до військкомату влітку 2014-го, але тоді його відправили додому. Повістка прийшла в січні 2015 року. Вже тоді він розумів, що війна надовго. У 2015 Сергій отримав важке поранення — втратив руку
Владислав Капканець підписав контракт із ЗСУ, коли йому виповнилося 18 років. Про армію мріяв з дитинства. Під час виконання одного з завдань, відчув панічну атаку. Відтоді кілька років живе з цими приступами та відверто
Євген Каус родом з Херсонщини. Каже, що до служби й не знав, яке Чорне море, бо любить рідне Азовське. Звик все життя працювати, а після поранення бачить себе у сфері реабілітації і тренування для
Іван Лавренюк у цивільному житті працював торговим представником і був фанатом командних видів спорту. Рішення піти на війну прийшло через дві речі: звільнити країну від окупанта і, як зізнається, додати в життя адреналіну. Говорить,
Володимир Марченко за професією начальник маркетингового відділу видавничого дому “Освіта”. Видавництва, яке друкує підручники для школярів. На війні отримав тяжку черепно-мозкову травму, але продовжує активний спосіб життя, реабілітацію через спорт і подорожі. За день
Олексій Василюк вважає, що на свій вік побачив багато, проте, недостатньо. До повномасштабної війни подорожував автостопом Європою, працював з дітьми. Про себе. До армії все було чітко, я був цілеспрямованим. Далі служба, війна… Але
Ігор Олійник любить фотографувати на плівку, колись грав у групі, бив татуювання, малював. Але зараз планує розвиватися у військовій тематиці та допомагати розвиватися іншим. Про себе і вподобання. Один з пунктів декалогу українського націоналіста:
Віктор Дикий військовим відчував себе з дитинства, говорить, що в душі — воїн. Родом з Харківщини, але двадцять років жив на Донеччині. Працює на залізниці. Про себе: Я не буду навʼязуватися, спершу
Демʼян Дудля має тонку, поетичну натуру. Пише поезію. Мріє про власну справу. А щастя відчуває від звичайних, побутових речей та від близьких людей поруч. Про себе: Я звичайний: не надто впертий, не надто закритий.
Алла Сенченко має сильну інтуїцію, захоплюється Кабалою. Їй імпонує розуміння, що “ти частина великого”. Пройшла полон, зрозуміла свою силу. Участь в Іграх Нескорених повернула їй довіру до суспільства і віру у справедливість. Про себе:
Ілля Гайдук коли чимось цікавиться — то стає фанатом цієї справи. Любить відчуття адреналіну і вважає, що ветеранська спільнота — дуже важлива для активного життя після війни. Під час Ігор Нескорених почав знову насолоджуватися
Олексій Горб підіймався на вершини в Киргизстані та мріяв кататися на сноуборді у Ванкувері. Проміняв офісну стабільність на пригоди і невизначеність. Про себе та захоплення: Мені притаманна впертість, тому що я ніколи не сидів
Сергій Гордієвич відчуває себе у війську, як у власній тарілці, а ще обожнює робити ремонт власними руками, та коли все в житті по-поличках. Мріє про власну справу і справжньою командою-бандою називає себе з донькою.
Олексій Васильєв, поза військовою справою, — поліграфіст, який обожнює подорожі, грузинську кухню. А щастя отримує від онучки та дрібних кроків, які робить, щоб досягнути мети. Про роботу: З 1994 року я працював в українському
У мирному житті — дизайнерка, президентка федерації айкідо “Мутокукай-Україна”, 5 дан айкідо. З 2013 року як парамедик брала участь у Революції Гідності та війні на сході України. З 2018 до 2020 року командувала добровольчим
Дитина військових Я був чемною дитиною. Добре вчився в школі. В дитинстві займався шахами. І, як кажуть: “Хто займається шахами, той більш дисциплінований”. Воно в мені спрацювало. А ще я ріс в сім’ї військових
До повномасштабної війни За освітою я інженер-технолог харчової промисловості. Тому бариста в одному з закладів Києва – не просто так робота. У Києві я працював і паралельно займався графічним дизайном, вчився. Загалом займався самоосвітою
Студентка Я з міста Лубни, Полтавської області, жила там з бабусею до 9 класу. На 10-й, 11-й клас батьки мене забрали до Києва, щоб я нормально вступила. Вже 12 років живу в Києві. Насправді
Перший рік війни До 2014 року я працював в Києві – встановлював металопрофільні конструкції. А на війні став добровольцем, гранатометником. На той час спрацювало моє его, я розумів, що треба. На строковій службі я
Початок війни Коли я вирішував куди мені вступати, обирав між військовим вищим навчальним закладом і університетом цивільного захисту, який підпорядковувався МНС. Я дуже хотів допомагати людству. Вирішив, що зможу це робити завдяки своїм певним
Мрія про море З дитинства хотів бути моряком. Я любив море. Ми їздили в Крим у 2006-2008 роках, у Сімферополь, Севастополь, Євпаторію. Я, малим, дивився на горизонт, бачив кораблі і казав батькові: “Я виросту
Заробітки в Москві Ще до війни в Україні я їздив на заробітки в Москву. Туди було простіше, ніж в Європу добиратися. У мене була мета – заробити грошей, стати незалежною і забезпеченою ланкою суспільства,
Передчуття великої війни Я жив в Кривому Розі, щасливо, з дружиною та малою дитиною, якій у 2014 році було майже три роки. Працював адвокатом, мав свою юридичну компанію, а ще вів передачу на телебаченні
Частина армії Я з Запоріжжя. Останні чотири роки працював водієм навантажувача на підприємстві під назвою “Сільпо”. Але 26 лютого 2022 року я вже був на розподільчому пункті, тримав автомат в руках, вже був частиною
Початок великої війни До війни, до повномасштабного вторгнення, я працював в Ізюмському лісовому господарстві, на Харківщині, на посаді майстра лісу. Родом я теж з Ізюма. Там я зустрів перші бої, там я отримав травму.
Потреба потрапити в армію До повномасштабної війни я не був військовим, не служив. Працював у Херсоні інженером з організації державного руху, оператором станку з ЧПУ – числово-програмного управління. Херсон прийняв перший удар. 24 лютого
Характер і війна Я був військовим ще до того, як це стало мейнстримом. Народився на Кіровоградщині, у 2008-2009 роках пройшов строкову службу у 25 бригаді ДШВ, в мене і стрибок з парашутом є. Коли
Універсальний інструктор Я себе не бачив у цивільному житті після строкової служби. Нам постійно казали: “Кому ви там треба?”. Постійно в мене була тільки військова справа. Я не знав, чим займатися у цивільному житті.
До повномасштабної війни Я – тракторист, артилерист, інженер-механік. Навчався на інженера-механіка, паралельно здобував другу вищу освіту на артилериста. У 2015 році по мобілізації служив у ДПСУ в Сумській області. Тоді я написав рапорт, щоб
Робота на залізниці Я з Квасилова, на Рівненщині. Працював на залізниці – на локомотивному ДЕПО Здолбунів – бригадиром акумуляторного відділення. З дитинства моїм хобі була стрільба. Все було пов’язане зі зброєю, стрільбою, навколовоєнним. Я
Життя і робота до повномасштабної війни Я народився у Кривому Розі на Дніпропетровщині. У дитинстві займався регбі, навіть грав за юніорську збірну України. Після школи вступи в металургійну академію. Перевівся на заочне, пішов працювати
Любов до військових з дитинства Я народився в селі біля військової частини, біля полігону. Нормальні діти бігали за гаражами, або на майданчиках. А я брав в баби молоко і біг до солдатів, щоб дали
Футбольний фанат і військовий Я фанат футболу і дуже вболіваю за «Динамо Київ». Крім цього, більше ніяких клубів не підтримую. В дитинстві займався в клубі ЦСКА в Києві. Потім його перейменували у клуб «Арсенал».
Військова кар’єра У 1990 році закінчив військове училище. До 2000 року служив на різних посадах. Звільнився за вислугою років. Мав невдалу спробу знайти себе в бізнесі. Далі працював на різних посадах, в різних організаціях.
Служба в міліції/поліції і мрія До 2010 року я працював тільки на цивільних роботах, – і на будівництві, і на станційному обслуговуванні, і на мийці. Не боявся такої роботи: тяжкої, легкої, брудної. У 2010
До війни У мене спортивна сім’я, з дитинства я займаюся велоспортом, майстер спорту. Я закінчила Миколаївське училище Олімпійського резерву, була в збірній СРСР, в школі вищої спортивної майстерності, два інститути спортивні закінчила. Спорт, спорт,
Дитячі мрії Я з дитинства мріяв стати військовим, мені подобалося все мілітарне.Але я хотів бути не просто військовим, а… особливим. Спецпризначенцем.Я дивився на українські спецпідрозділи СБУ, “Альфа”, тоді ще “Беркут”. Та батьки були проти
До війни Я сам з Рівненщини, з Зарічного. У 2014 році закінчив школу. На той момент мій брат вже був прикордонником і воював в АТО. Всі переживали, а я хотів доєднатися до нього. Подав
Чому армія У 2012 році я закінчив з відзнакою магістратуру у Київському національному університеті технології та дизайну. Мені запропонували аспірантуру, я навіть збирався піти. Іспити мали бути через пів року. Але за цей час
НЕСКОРЕНІ. Частина 2. Ігор Безкаравайний, ветеран АТО/ООС, член збірної України на Іграх Нескорених у Гаазі, заступник Міністра у справах ветеранів України. Ігор Безкаравайний — один із тих, хто з першої спроби потрапив у збірну
НЕСКОРЕНІ. Частина 1. Іван Рудий, ветеран АТО/ООС, капітан збірної України на Іграх Нескорених у Гаазі, голова Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей України Іван Рудий – капітан збірної України на Іграх Нескорених 2020.
«Я дуже болісно реагую на будь-яку несправедливість. Тому в грудні 2013 року, як і багато українців, вийшла на Майдан. Звичайно, на той момент ніхто не думав, що ці події будуть настільки довгими і трагічними.
«Насправді нескорений не я, а моя дружина Людмила. Вона потайки подала за мене заявку на участь в Invictus Games, підтримувала, коли я був на фронті і була поруч у найважчі моменти. Я можу довго
«Лютий 2014-го, коли на Інститутський у Києві розстрілювали беззбройних людей, став важким днем не тільки у моїй власній історії, а й в історії всієї країни. Мені тоді було 18. Проти куль калібрів 5,45 та
«Своє поранення я отримав восени 2018 року під час виконання завдання на передовій у Донецькій області. Бойовики не нехтують встановлювати на Донбасі заборонені Женевською конвенцією ПМН-2 – протипіхотні міни. На одній з них я,
«Весною 2014-го, коли почалася війна, мені був 21. Тоді минуло менше року, як я закінчив львівську «сухопутку» і прийшов на службу до 25-ї окремої десантно-штурмової бригади. Мій підрозділ одним із перших вирушив на фронт.
«У 2014 році багато хлопців йшли на передову з патріотичних настроїв, бо розуміли, що треба захищати Україну. Я – не виключення. Добре пам’ятаю, як отримав поранення. Це було у жовтні 2014-го року під Волновахою.
