Олександр Андрієнко, єдиний поліцейський у збірній. Родом з Авдіївки, чекає на звільнення міста. Поранення отримав у липні 2023 року у рідній області, внаслідок якого втратив ногу. Любить свою роботу і юридичний напрямок у ній.
Анатолій Бирко з Хмельницького, військовий з 2008 року. Впертий, завжди доводить справи до кінця. Бо якщо відмовиться чи кине напівшляху, сприймає це за власну слабкість. Про себе. Напевно мене так батьки виховали, що я
Андрій Бойчук, з позивним “Яструб”, до своєї служби ставиться, як до роботи. Він обрав армію ще задовго до початку війни. Після поранення прагне навчати людей вміти захистити себе — хоче навчити односельців стріляти. Про
Олександр Андрощук належить до футбольних фанатів, військовим себе не бачив, проте, пішов воювати у перші роки війни та під час повномасштабного вторгнення росіян. До повномасштабної війни багато подорожував, жив в екзотичних країнах, працює в
Сергій Храпко пішов до військкомату влітку 2014-го, але тоді його відправили додому. Повістка прийшла в січні 2015 року. Вже тоді він розумів, що війна надовго. У 2015 Сергій отримав важке поранення — втратив руку
Владислав Капканець підписав контракт із ЗСУ, коли йому виповнилося 18 років. Про армію мріяв з дитинства. Під час виконання одного з завдань, відчув панічну атаку. Відтоді кілька років живе з цими приступами та відверто
Євген Каус родом з Херсонщини. Каже, що до служби й не знав, яке Чорне море, бо любить рідне Азовське. Звик все життя працювати, а після поранення бачить себе у сфері реабілітації і тренування для
Іван Лавренюк у цивільному житті працював торговим представником і був фанатом командних видів спорту. Рішення піти на війну прийшло через дві речі: звільнити країну від окупанта і, як зізнається, додати в життя адреналіну. Говорить,
Володимир Марченко за професією начальник маркетингового відділу видавничого дому “Освіта”. Видавництва, яке друкує підручники для школярів. На війні отримав тяжку черепно-мозкову травму, але продовжує активний спосіб життя, реабілітацію через спорт і подорожі. За день
Олексій Василюк вважає, що на свій вік побачив багато, проте, недостатньо. До повномасштабної війни подорожував автостопом Європою, працював з дітьми. Про себе. До армії все було чітко, я був цілеспрямованим. Далі служба, війна… Але
Ігор Олійник любить фотографувати на плівку, колись грав у групі, бив татуювання, малював. Але зараз планує розвиватися у військовій тематиці та допомагати розвиватися іншим. Про себе і вподобання. Один з пунктів декалогу українського націоналіста:
Віктор Дикий військовим відчував себе з дитинства, говорить, що в душі — воїн. Родом з Харківщини, але двадцять років жив на Донеччині. Працює на залізниці. Про себе: Я не буду навʼязуватися, спершу
Демʼян Дудля має тонку, поетичну натуру. Пише поезію. Мріє про власну справу. А щастя відчуває від звичайних, побутових речей та від близьких людей поруч. Про себе: Я звичайний: не надто впертий, не надто закритий.
Алла Сенченко має сильну інтуїцію, захоплюється Кабалою. Їй імпонує розуміння, що “ти частина великого”. Пройшла полон, зрозуміла свою силу. Участь в Іграх Нескорених повернула їй довіру до суспільства і віру у справедливість. Про себе:
Ілля Гайдук коли чимось цікавиться — то стає фанатом цієї справи. Любить відчуття адреналіну і вважає, що ветеранська спільнота — дуже важлива для активного життя після війни. Під час Ігор Нескорених почав знову насолоджуватися
Олексій Горб підіймався на вершини в Киргизстані та мріяв кататися на сноуборді у Ванкувері. Проміняв офісну стабільність на пригоди і невизначеність. Про себе та захоплення: Мені притаманна впертість, тому що я ніколи не сидів
Сергій Гордієвич відчуває себе у війську, як у власній тарілці, а ще обожнює робити ремонт власними руками, та коли все в житті по-поличках. Мріє про власну справу і справжньою командою-бандою називає себе з донькою.
Олексій Васильєв, поза військовою справою, — поліграфіст, який обожнює подорожі, грузинську кухню. А щастя отримує від онучки та дрібних кроків, які робить, щоб досягнути мети. Про роботу: З 1994 року я працював в українському
У мирному житті — дизайнерка, президентка федерації айкідо “Мутокукай-Україна”, 5 дан айкідо. З 2013 року як парамедик брала участь у Революції Гідності та війні на сході України. З 2018 до 2020 року командувала добровольчим
Дитина військових Я був чемною дитиною. Добре вчився в школі. В дитинстві займався шахами. І, як кажуть: “Хто займається шахами, той більш дисциплінований”. Воно в мені спрацювало. А ще я ріс в сім’ї військових
До повномасштабної війни За освітою я інженер-технолог харчової промисловості. Тому бариста в одному з закладів Києва – не просто так робота. У Києві я працював і паралельно займався графічним дизайном, вчився. Загалом займався самоосвітою
Студентка Я з міста Лубни, Полтавської області, жила там з бабусею до 9 класу. На 10-й, 11-й клас батьки мене забрали до Києва, щоб я нормально вступила. Вже 12 років живу в Києві. Насправді
Перший рік війни До 2014 року я працював в Києві – встановлював металопрофільні конструкції. А на війні став добровольцем, гранатометником. На той час спрацювало моє его, я розумів, що треба. На строковій службі я
Початок війни Коли я вирішував куди мені вступати, обирав між військовим вищим навчальним закладом і університетом цивільного захисту, який підпорядковувався МНС. Я дуже хотів допомагати людству. Вирішив, що зможу це робити завдяки своїм певним
Мрія про море З дитинства хотів бути моряком. Я любив море. Ми їздили в Крим у 2006-2008 роках, у Сімферополь, Севастополь, Євпаторію. Я, малим, дивився на горизонт, бачив кораблі і казав батькові: “Я виросту
Заробітки в Москві Ще до війни в Україні я їздив на заробітки в Москву. Туди було простіше, ніж в Європу добиратися. У мене була мета – заробити грошей, стати незалежною і забезпеченою ланкою суспільства,
Передчуття великої війни Я жив в Кривому Розі, щасливо, з дружиною та малою дитиною, якій у 2014 році було майже три роки. Працював адвокатом, мав свою юридичну компанію, а ще вів передачу на телебаченні
Частина армії Я з Запоріжжя. Останні чотири роки працював водієм навантажувача на підприємстві під назвою “Сільпо”. Але 26 лютого 2022 року я вже був на розподільчому пункті, тримав автомат в руках, вже був частиною
Початок великої війни До війни, до повномасштабного вторгнення, я працював в Ізюмському лісовому господарстві, на Харківщині, на посаді майстра лісу. Родом я теж з Ізюма. Там я зустрів перші бої, там я отримав травму.
Потреба потрапити в армію До повномасштабної війни я не був військовим, не служив. Працював у Херсоні інженером з організації державного руху, оператором станку з ЧПУ – числово-програмного управління. Херсон прийняв перший удар. 24 лютого
Характер і війна Я був військовим ще до того, як це стало мейнстримом. Народився на Кіровоградщині, у 2008-2009 роках пройшов строкову службу у 25 бригаді ДШВ, в мене і стрибок з парашутом є. Коли
Універсальний інструктор Я себе не бачив у цивільному житті після строкової служби. Нам постійно казали: “Кому ви там треба?”. Постійно в мене була тільки військова справа. Я не знав, чим займатися у цивільному житті.
До повномасштабної війни Я – тракторист, артилерист, інженер-механік. Навчався на інженера-механіка, паралельно здобував другу вищу освіту на артилериста. У 2015 році по мобілізації служив у ДПСУ в Сумській області. Тоді я написав рапорт, щоб
Робота на залізниці Я з Квасилова, на Рівненщині. Працював на залізниці – на локомотивному ДЕПО Здолбунів – бригадиром акумуляторного відділення. З дитинства моїм хобі була стрільба. Все було пов’язане зі зброєю, стрільбою, навколовоєнним. Я
Життя і робота до повномасштабної війни Я народився у Кривому Розі на Дніпропетровщині. У дитинстві займався регбі, навіть грав за юніорську збірну України. Після школи вступи в металургійну академію. Перевівся на заочне, пішов працювати
Любов до військових з дитинства Я народився в селі біля військової частини, біля полігону. Нормальні діти бігали за гаражами, або на майданчиках. А я брав в баби молоко і біг до солдатів, щоб дали
Футбольний фанат і військовий Я фанат футболу і дуже вболіваю за «Динамо Київ». Крім цього, більше ніяких клубів не підтримую. В дитинстві займався в клубі ЦСКА в Києві. Потім його перейменували у клуб «Арсенал».
Військова кар’єра У 1990 році закінчив військове училище. До 2000 року служив на різних посадах. Звільнився за вислугою років. Мав невдалу спробу знайти себе в бізнесі. Далі працював на різних посадах, в різних організаціях.
Служба в міліції/поліції і мрія До 2010 року я працював тільки на цивільних роботах, – і на будівництві, і на станційному обслуговуванні, і на мийці. Не боявся такої роботи: тяжкої, легкої, брудної. У 2010
До війни У мене спортивна сім’я, з дитинства я займаюся велоспортом, майстер спорту. Я закінчила Миколаївське училище Олімпійського резерву, була в збірній СРСР, в школі вищої спортивної майстерності, два інститути спортивні закінчила. Спорт, спорт,
Дитячі мрії Я з дитинства мріяв стати військовим, мені подобалося все мілітарне.Але я хотів бути не просто військовим, а… особливим. Спецпризначенцем.Я дивився на українські спецпідрозділи СБУ, “Альфа”, тоді ще “Беркут”. Та батьки були проти
До війни Я сам з Рівненщини, з Зарічного. У 2014 році закінчив школу. На той момент мій брат вже був прикордонником і воював в АТО. Всі переживали, а я хотів доєднатися до нього. Подав
Чому армія У 2012 році я закінчив з відзнакою магістратуру у Київському національному університеті технології та дизайну. Мені запропонували аспірантуру, я навіть збирався піти. Іспити мали бути через пів року. Але за цей час
НЕСКОРЕНІ. Частина 2. Ігор Безкаравайний, ветеран АТО/ООС, член збірної України на Іграх Нескорених у Гаазі, заступник Міністра у справах ветеранів України. Ігор Безкаравайний — один із тих, хто з першої спроби потрапив у збірну
НЕСКОРЕНІ. Частина 1. Іван Рудий, ветеран АТО/ООС, капітан збірної України на Іграх Нескорених у Гаазі, голова Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей України Іван Рудий – капітан збірної України на Іграх Нескорених 2020.
«Я дуже болісно реагую на будь-яку несправедливість. Тому в грудні 2013 року, як і багато українців, вийшла на Майдан. Звичайно, на той момент ніхто не думав, що ці події будуть настільки довгими і трагічними.
«Насправді нескорений не я, а моя дружина Людмила. Вона потайки подала за мене заявку на участь в Invictus Games, підтримувала, коли я був на фронті і була поруч у найважчі моменти. Я можу довго
«Лютий 2014-го, коли на Інститутський у Києві розстрілювали беззбройних людей, став важким днем не тільки у моїй власній історії, а й в історії всієї країни. Мені тоді було 18. Проти куль калібрів 5,45 та
«Своє поранення я отримав восени 2018 року під час виконання завдання на передовій у Донецькій області. Бойовики не нехтують встановлювати на Донбасі заборонені Женевською конвенцією ПМН-2 – протипіхотні міни. На одній з них я,
«Весною 2014-го, коли почалася війна, мені був 21. Тоді минуло менше року, як я закінчив львівську «сухопутку» і прийшов на службу до 25-ї окремої десантно-штурмової бригади. Мій підрозділ одним із перших вирушив на фронт.
«У 2014 році багато хлопців йшли на передову з патріотичних настроїв, бо розуміли, що треба захищати Україну. Я – не виключення. Добре пам’ятаю, як отримав поранення. Це було у жовтні 2014-го року під Волновахою.
